приход храма святого апостола и евангелиста Иоанна Богослова с.Бохоники -
Выделенная опечатка:
Сообщить Отмена
Закрыть
Наверх

Задать вопрос

  
08 Январь 2015

Сергей спрашивает:
Благословите, отец Олег! У Вас на сайте есть раздел "Просьба о молитве". Хочу задать вопрос. Одна просьба у Вас единоразово исполняется? Поздравляю с праздником Рождества Христова и с Собором Пресвятой Богородицы! Желаю помощи Богомладенца Христа во всех богоугодных делах и начинаниях! Всех благ, и земных, и небесных!

иерей Олег отвечает:
Да благословит Вас Господь! За неимением времени, к сожалению не часто захожу на сайт, сообщения с просьбой о молитве приходят на мою электронную почту, которую просматриваю немного чаще,. Периодически распечатываю просьбы, и в алтаре поминаю, с выниманием частичек из просфор. Затем эти частички опускаю в Чашу с Кровью Господа Нашего Иисуса Христа. Это бывает к сожалению не каждую Литургию, но не единожды. Мир Вам.

20 Май 2014

наталія спрашивает:
чи можна робити на городі на івана богослова?

иерей Олег отвечает:
Доброго часу доби Наталіє. Зліва від букви "я" на клавіатурі вашого комп'ютера є клавіша SHIFT і при одночасному натисканні на неї і потрібну Вам літеру, чомусь літера робиться ВЕЛИКОЮ. Простіть, що не відповів вчасно на поставлене Вами запитання- й Ви наробилися на городі й не пішли до церкви на службу. Апостол і євангеліст Іоанн Богослов, являючись покровителем нашого храму, нашого села, був улюбленим учнем Господа Нашого Ісуса Христа, возлежав під час трапези на Його грудях, при розп'ятті Господа разом з жінками-мироносицями й Божою Матір'ю (інші чоловіки розбіглися) був при хресті. Євангеліста Іоанна Богослова вважають апостолом любові. Йому Господь відкрив те, що має відбутись в кінці часів (описано в Одкровенні, в кінці Біблії). І що Вас Наталіє бентежить в роботі на городі, адже робити добро- не гріх. Дай Бог, щоб був урожай, яким би Ви змогли нагодувати голодних... Всього Вам найкращого!

13 Май 2014

Інна спрашивает:
Доброго дня отець Олег, хочу запитати, ми з майбутнім чоловіком хочемо зареєструвати шлюб, чи можна це робити в піст,святкування у нас небуде тільки розпис і все.Дякую.

иерей Олег отвечает:
Доброго дня Інно, й майбутньому чоловікові передавайте поклін. В піст можна не тільки зареєструвати шлюб, а й вінчатись (правда в виключних випадках й з благословіння Архієрея). А от вступати в інтимні відносини до шлюбу - гріх, назва якому - блуд... http://www.pravoslavie.ru/news/70890.htm

08 Май 2014

Наталья спрашивает:
Скажіть мені будь ласка що мені робити в мене є такі моменти в житті, коли я щось скажу і воно збувається. я не знаю чи це щось хороше чи погане. Порадьте будь ласка.

иерей Олег отвечает:
Такі моменти напевне бувають в кожної людини. Порадити можу посповідатись. В залежності від того як часто бувають такі моменти й що саме Ви говорите (старайтесь думати, говорити й робити добро). Думки в нас бувають власні, від Ангела й від біса. Не знаючи Вас, Вашого духовного життя важко сказати чи власний досвід вам дозволяє прогнозувати ту чи іншу ситуацію, чи приходить інформація зовні. Взагалі в жінок досить розвинена інтуїція... Якщо Ви посилите піст і молитву, думаю це Вам не завадить. Хоча згадую слова покійного схіархимандрита Зосими (Сокура): "Краще недомолитись, ніж перемолитись". Одне знаю точно- унивати з цього приводу не стоїть.

31 Январь 2013

Валеентина спрашивает:
Чи можна святкувати день закоханих 14 лютого?

иерей Олег отвечает:
Валентино, сам апостол Павел в 6 главі свого першого послання до Коринфян мовить Вам:
« 12. Усе мені можна, та не все на користь. Усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно.»
На цьому відповідь на Ваше запитання можна було б закінчити, але не можливо не процитувати святого апостола далі, який не знав про те «свято», яке так віднедавна розпіарено відмічається й не являється християнським, не те що православним (а мені хотілось, щоб Ви саме православною були не тільки по самоназві, а й по духу):
«13. Їжа для черева, і черево для їжі, але Бог одне й друге понищить. А тіло не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла. 14. Бог же й Господа воскресив, воскресить Він і нас Своєю силою! 15. Хіба ви не знаєте, що ваші тіла то члени Христові? Отож, узявши члени Христові, зроблю їх членами розпусниці? Да не буде цього! 16. Хіба ви не знаєте, що той, хто злучується з розпусницею, стає одним тілом із нею? Бо сказано: Обидва ви будете тілом одним. 17. А хто з Господом злучується, стає одним духом із Ним. 18. Утікайте від розпусти. Усякий бо гріх, що його чинить людина, є поза тілом. А хто чинить розпусту, той грішить проти власного тіла. 19. Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої? 20. Бо дорого куплені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, тому що Божі вони!»
Апостол Павло вчить цнотливості, непорочності та чистоти не тільки душі, як образу Божого, а й тіла, як живого храму, в якому має жити Дух Святий, і яке має обітницю майбутнього воскресіння і життя вічного. Тому Апостол суворо викриває гріх блуду, який був особливо поширений у язичницькому Коринфі (цього року ми будем святкувати 1025 річницю хрещення Русі, але якщо ми настільки погрязли в блуді, що не відрізняємо Любові від, пробачте за слово, «совокуплєнія», то ми ще гірші язичники, ніж тодішні коринфяни). Крім низості, скотської природи цього гріха, апостол виставляє вищі спонукання до видалення від нього: покликання християнина до спілкування з Богом, усвідомлення себе членом благодатного тіла Христового, тобто Церкви. Поєднання наше з Христом корениться не тільки в дусі нашому, але і в тілі, так як особистість людини - це єдність духовно-тілесного організму. Тому Церква освячує благодаттю Таїнств, як наші душі, так і тіла. Блуд же опоганює і те й інше одночасно, тому що об'єднує людину в нове гріховне тіло з блудницею і через те відторгає його від єднання з Господом, позбавляє всякої благодатної допомоги. Крім того, що тіла наші то члени Христові, вони ще суть і храми Духа Святого. Наш дух стає причетним Духу Божому, освячує і тіло наше, у якому Він мешкає, як у Своєму храмі. Християнин вже не владний над своїм духом і своїм тілом, бо вони належать Богові, як Творцеві і як Спасителю: "ви не свої. Бо ви дорого куплені "(6,19-20); куплені безцінною Кров'ю Сина Божого, Йому і повинні належати. Християнин у цьому сенсі називається "рабом Божим", Йому він має служити і Його повинен прославляти всім своїм єством.
Якщо, Валентино, Вам так хочеться святкувати день закоханих, то краще його відмітити 8 липня й назвати днем подружньої любові і сімейного щастя (не полінуйтесь заглянути в православний календар, імена їхні я думаю Ви знаєте, тільки призабули, а потім прочитайте життєопис наших небесних покровителів, які подають достойний приклад для наслідування.) А 14 лютого, в день предпразднства Стрітення Господа Нашого Іісуса Христа, бажаю Вам поговіти, вичитати правило до Святого Причастя, ввечері сходити до Храму Божого посповідатись, щоб 15 лютого, якщо Господеві буде угодно Ви змогли прийняти в храм своєї душі Самого Господа, Його Пречисте Тіло і Його Всечесну Кров, що була пролита заради нашого спасіння, і яку ми продовжуємо проливати, розпинаючи своїми гріхами Господа Вседержителя.
Можу також порадити Вам попросити священника, щоб 14 лютого відслужити молебень про примноження любові, такої, як ми її розуміємо в Церкві, а не того коханя, про яке дехто мріє в зв’язку з, нажаль поширеним зараз днем святого Валентина.
Всього найкращого, бажаю Вам, як каже мій шестирічний син, щоб Ви всіх любили.
Почитайте http://www.pravoslavie.ru/jurnal/44805.htm
http://www.pravoslavie.ru/jurnal/44875.htm

15 Ноябрь 2012

Віктор КРАВЕЦЬ, Тиврівський район спрашивает:
Робота у неділю – гріх чи необхідність?


Тим, хто живе та працює у селі, нині дуже нелегко. Город, худоба, хатні справи – усе це потребує часу і уваги майже цілодобової. А людям віруючим треба ще й молитовне правило виконувати, на свята та у суботу-неділю на службу Божу приходити. Ось і запитали ми у священиків: як селянам усе це поєднувати? Чи можна працювати у святкові та недільні дні й чи правда, що городина, посіяна у цей час, не виростатиме? Спонуканням до цієї розмови став лист, котрий надійшов до редакції.

Здрастуйте! Розпочну одразу з запитання: чи можна працювати після служби у суботу та неділю, а також у дні свят і світлої седмиці?

Віднедавна я живу в селі й бачу, що влітку тут взагалі немає вихідних. Свято не свято, а худобу треба годувати, город обробляти, хатні справи робити. Неможливо навіть один день не працювати. А тут ще й церковні бабусі голову довбуть: якщо у свято працюватимеш у городі, то нічого не виросте.

Однак свят на рік припадає дуже багато: 12 двунадесятих + 10 (можу помилитися) великих + страсна і світла седмиці + Святки... Разом із неділями набігає кілька місяців, і це, не враховуючи святкові дні: «Миколи», «Івана», «Василя», «Параски», щодо яких існує тверде народне переконання, що у ці дні працювати не можна. При цьому багато хто щиросердо вважає, що у неділю та у свята потрібно піти до храму чи вдома помолитись, а потім можна робити все, що завгодно: влаштовувати застілля, пиячити, дивитися ТБ, перемивати сусідові кістки, а ось працювати – страшний гріх.

Ось і цікавить мене: а чи можна після богослужіння, причастя чи більш тривалої домашньої молитви (якщо, припустимо, людина не змогла піти до храму) вийти і кілька годин попрацювати? Все одно ж доведеться худобу годувати, доїти тощо?

Сучасне життя у далеких селах дуже важке. Зазвичай молодь тікає з них до міста, де влаштовується за малу платню на легшу, порівняно із сільською, роботу, і на плечі селян-батьків лягає турбота про допомогу своїм, уже міським, чадам. І буває так, що їхнє життя перетворюється на суцільну безпробудну працю.

Взимку, звичайно, легше, але влітку! Уявляєте, ви встаєте о п’ятій ранку і не на молитву, а годувати худобу, тому що о шостій вона вже буде дико ревти. Особисто я не можу тут встати на півгодини раніше на правило (кишка затонка у мене для цього, тому й інших не засуджую), тому що після кількох днів із шестигодинним сном можу йти тільки у напрямку ліжка. Потім потрібно випасати худобу, заготовляти корм на зиму, варити худобі їжу, сушити сушню, обробляти землю і так далі, і так далі...

Я бачу, як люди знесилюються. Звичайно, це інше питання: «А, може, треба все впорядкувати по-іншому?» Але й тут не варто поспішати засуджувати. Адже присадибне господарство – це єдине, що є у селян, а вони з нього мають не лише харчуватися, але й одягатися, ремонтувати будівлі, купувати інструменти. Сьогодні сільськогосподарська продукція коштує копійки у порівнянні з тим же одягом. У далеких селах люди збувають городину перекупникам за безцінь: ну де їй, бабі, на ринок до Вінниці їхати?! Та й хату з худобою на півдня не покинеш...

Як мешканці селищ долають хвороби – теж можу розповісти. Зазвичай недугу переносять на ногах, при цьому праця зводиться до найнеобхіднішого, щоб хоч трохи полежати. А потім, коли хвороба минає, – за сапу і на город, тому що там уже бур’ян вище за дах виріс і треба починати справжню боротьбу за врожай. Мені б совість не дозволила заганяти цих людей на службу (бо під час хвороби мрієш про одне – полежати!). Більше того, якщо когось змушувати йти до храму, то, швидше за все, у нього прокинеться супротив щодо богослужіння. Тим більше, що у селах вечірню та Літургію служать в один день, тобто служба триває по 6-8 годин.

До речі, тут, у селі, я зробив таке спостереження: селяни справді до храму майже не ходять, але дуже часто за своїми людськими якостями вони набагато кращі за міських віруючих-пенсіонерів, котрі виростили дітей і вже належать лише собі, вічно бігають із храму до храму на всі богослужіння, престольні свята, їздять у паломництва, а пристрасті як були, так і залишаються, та й зарозумілість заввишки з дев’ятиповерховий будинок: трохи заперечиш – одразу пиха пре або виправдання. А сільські люди все ж простіші, особливо ті, хто до храму не ходить. Це церковні бабусі можуть вчити вас уму-розуму, а нецерковні часто відчувають ненормальність свого стану. Просто сил у них не вистачає і розуму частенько. Вони як діти, і ставитися до них треба відповідно – з любов’ю. Як кажуть: «Кому мало дається – з того мало запитається»!

Особисто я, коли мене бабусі запитують, чи можна у свята і неділю працювати, кажу, щоб робили необхідне і читали Іісусову молитву, а як полегшає, тоді вже до храму потрібно йти. Бо дійшли люди до того, що кажуть: якщо у світлу седмицю будеш садити городину, то весь урожай пропаде. До речі, мені б дуже хотілося, щоб священики прокоментували і це твердження, а то мати мого друга каже, що начебто так наш владика сказав (думаю, бреше, звичайно; на її думку, це, мабуть, благочестивий обман).

Коротше кажучи, всяке у житті буває. Ось ми ходимо до церкви, причащаємося, сповідуємося, але залишаємося зі своїми пристрастями. Це, звичайно, не привід для того, щоб не ходити до церкви, але й гнати туди людей щонеділі не потрібно. Адже одному треба декілька разів на тиждень бути на богослужінні, іншому – лише раз, а деяким і раз на місяць достатньо. Відвідування храму, втім, як і Причастя, сповідь – це ж не мета духовного життя, а засіб (ліки) для досягнення мети – духовного одужання. А ліки потрібно кожному застосовувати по-різному.

Віктор КРАВЕЦЬ, Тиврівський район

архимандрит Дорофей отвечает:
«Робота можлива лише та, яку не можна не зробити»

Ігумен Дорофей (Маркевич), настоятель храму св. ап. Іоанна Богослова у селі Бохоники Вінницького району:

– Щодо питання про покарання за порушення спокою святкового дня: Господь наш жив, виконуючи Ветхозавітний закон, а ми ще обмірковуємо питання, чи потрібно нам виконувати правила Вселенських та Помісних Соборів, що затверджені святими отцями. Але за порушення духовних законів страждають самі порушники.

Ми виправдовуємо нашу безперервну, навіть у недільний день, метушню необхідністю покращення життя. Людина зробила своє життя комфортнішим, але чи стало воно щасливішим? Свідоме порушення заповідей та традицій Церкви – це свідчення відсутності турботи про своє спасіння.

Тепер про можливість праці під час служби (також і у недільний день). Архієпископ Єпифаній (Феодоропулос) сказав: «Дійсність дуже часто перевищує найбагатші фантазії найвідчайдушніших фантазерів». Цей вислів доречний для характеристики багатьох сторін церковного життя. Говорячи про поведінку християнина у неділю, слова старця справедливі стовідсотково. На жаль, обрядова сторона життя християнина наповнена міфами та мріяннями. А все набагато простіше.

Чи замислювались ви, навіщо у храмах дзвони, чому такі різноманітні мелодії церковного дзвону і чому відповідні мелодії закріплені за конкретними дійствами богослужіння? Чи потрібно це тим, хто молиться у храмі? Навряд, це відволікає від молитви, співу. У православному богослужінні не використовується інструментальний супровід, але чим дзвони кращі від органу чи гітари? До того ж, вони знаходяться поза храмом, на дзвіниці, й всередині храму їх чути погано. Відповідь на це запитання проста: дзвін, що акцентує найважливіші моменти богослужіння, потрібен тим, хто поза храмом, хто виконує послух.

Наші благочестиві предки майже всі обробляли землю (до речі, за заповіддю Божою, яка була дана Адаму), а землеробство – праця сезонна, не терпить зволікання чи свавілля. І церковний дзвін попереджав працюючих, що потрібно зупинитися, перехреститися і, помолившись, з наступними ударами дзвону продовжити працю. Висновок: робота у недільний день можлива лише та, яку не можна не зробити.